Як правильно зробити внутрішньом’язовий укол: покроково
Іноді лікар призначає курс уколів, а найближчий медпункт знаходиться далеко, або просто зручніше, щоб ін’єкцію вдома зробив хтось із рідних. У таких ситуаціях важливо знати не лише загальну ідею процесу, а й конкретну техніку — куди колоти, під яким кутом тримати голку і як уникнути поширених помилок, які можуть призвести до болючого ущільнення чи навіть ускладнення.
Підготовка до ін’єкції
Перш ніж братися за шприц, варто підготувати все необхідне і подбати про чистоту рук та інструментів. Недбалість на цьому етапі — найчастіша причина подальших ускладнень, тому поспішати тут не варто. Ось що потрібно підготувати заздалегідь:
- ретельно вимити руки з милом і за можливості обробити їх антисептиком;
- перевірити термін придатності ампули та цілісність упаковки шприца;
- протерти шийку ампули спиртовою серветкою перед розкриттям;
- набрати препарат у шприц, тримаючи голку стерильною і не торкаючись її нічим зайвим;
- випустити повітря зі шприца, щоб під шкіру не потрапила бульбашка.
Місце майбутнього уколу також обробляють спиртовою серветкою круговими рухами від центру до країв, після чого дають шкірі кілька секунд підсохнути — вологий спирт на шкірі під час проколу відчувається значно відчутніше.
Варто також заздалегідь підготувати робочу поверхню: чисту серветку чи рушник, на якому розкладаються шприц і ампула, аби нічого не торкалося столу безпосередньо. Якщо препарат зберігався в холодильнику, дайте ампулі кілька хвилин нагрітися до кімнатної температури — холодний розчин вводити значно неприємніше.
Куди колоти укол у сідницю
Сідниця залишається найпопулярнішим місцем для внутрішньом’язових ін’єкцій, адже там достатньо м’язової тканини і менший ризик зачепити судини чи нерви порівняно з іншими ділянками тіла. Проте колоти можна далеко не в будь-яку точку.
Схема поділу сідниці на квадранти
Щоб визначити безпечну зону, сідницю подумки ділять на чотири рівні частини — верхній зовнішній, верхній внутрішній, нижній зовнішній і нижній внутрішній квадранти. Укол роблять саме у верхній зовнішній квадрант, оскільки там проходить найменше судин і нервових волокон, зокрема сідничного нерва, пошкодження якого є серйозним ускладненням. На ілюстрації нижче наочно показано, як саме розмежувати ці чотири зони на тілі.
Знайти потрібну точку можна й без малюнка: подумки проведіть горизонтальну і вертикальну лінії через середину сідниці, і верхній зовнішній квадрант опиниться саме там, де перетин ліній найближчий до стегнової кістки. Саме ця ділянка найменш чутлива і водночас найбезпечніша для введення голки на потрібну глибину.
Техніка введення голки
Коли місце визначене і шкіра оброблена, настає момент самого проколу. Рухи мають бути впевненими, адже надмірна обережність часто призводить до зворотного результату — болючішого відчуття через повільне введення голки. Дотримуйтеся такої послідовності дій:
- Злегка розтягніть шкіру в обраній точці пальцями вільної руки.
- Введіть голку швидким рухом під кутом дев’яносто градусів до поверхні шкіри, приблизно на дві третини довжини голки.
- Потягніть поршень трохи на себе, щоб переконатися, що голка не потрапила у кровоносну судину.
- Якщо в шприці не з’явилася кров, повільно й плавно введіть препарат, натискаючи на поршень без ривків.
- Притисніть місце уколу сухою ватяною кулькою і швидким рухом витягніть голку.
- Злегка притисніть ділянку ще кілька секунд, не розтираючи її інтенсивно.
Крок із відтягуванням поршня часто пропускають, поспішаючи, хоча саме він дозволяє вчасно помітити потрапляння голки в судину і уникнути введення препарату безпосередньо в кровотік, що може бути небезпечним. Якщо ж у шприці з’явилася кров, голку обережно витягують і роблять нову спробу трохи осторонь від попередньої точки, не використовуючи той самий препарат повторно.
Внутрішньом’язовий укол у стегно і плече
Крім сідниці, ін’єкції нерідко роблять у стегно або плече, особливо коли людина робить укол собі самостійно і їй незручно дотягнутися до сідниці.
Особливості уколу в стегно
Для уколу в стегно обирають його передньобічну поверхню, приблизно посередині між коліном і тазостегновим суглобом. Ця зона зручна саме для самостійного введення препарату, оскільки її добре видно і легко дотягнутися рукою. М’язовий шар тут трохи тонший, ніж у сідниці, тому голку вводять не так глибоко.
Як часто кажуть медсестри з багаторічним досвідом: “впевнена рука і чітка послідовність дій — половина успіху будь-якої маніпуляції”.
Особливості уколу в плече
У плече колють у дельтоподібний м’яз — найвипуклішу частину верхньої третини плеча. Ця ділянка менша за розмірами, тому підходить переважно для невеликих обсягів препарату. Важливо не зміщуватися занадто низько, оскільки там проходять великі судини і нерви передпліччя.
Незалежно від обраної ділянки, головний орієнтир залишається незмінним: голку вводять туди, де достатньо м’язової тканини і мінімальний ризик зачепити великі судини чи нервові стовбури. Якщо є сумніви щодо конкретної точки, краще заздалегідь порадитися з медичним працівником, який покаже техніку наочно.
Типові помилки при введенні ін’єкції
Навіть при хорошому теоретичному розумінні процесу на практиці трапляються одні й ті самі помилки. Ось найпоширеніші з них і до чого вони призводять:
| Помилка | Можливий наслідок |
|---|---|
| Занадто повільне введення голки | Сильніший біль і напруження м’яза |
| Пропуск етапу з відтягуванням поршня | Ризик потрапляння препарату в судину |
| Введення в неправильну зону сідниці | Ризик пошкодження сідничного нерва |
| Занадто швидке введення препарату | Формування болючого ущільнення |
| Повторні уколи в одну й ту саму точку | Накопичення інфільтратів у тканині |
Докладніше про особливості конкретних препаратів, наприклад про уколи диклофенаку, варто читати окремо, оскільки різні засоби можуть мати свої нюанси введення.
Протипоказання і коли звертатися до лікаря
Самостійні ін’єкції допустимі лише тоді, коли препарат уже призначений лікарем і людина отримала хоча б базові пояснення щодо техніки введення. Не варто робити укол за наявності запалення чи ушкодження шкіри в обраній ділянці, а також якщо раніше вже виникали алергічні реакції на подібні маніпуляції.
Один досвідчений терапевт якось зауважив: “тіло завжди дає сигнал, коли щось іде не так, просто треба вміти його почути”.
Якщо після уколу з’явилися сильний біль, почервоніння, що збільшується, підвищення температури тіла, оніміння кінцівки або будь-які ознаки алергії, зволікати не можна — потрібно негайно звернутися до лікаря.
Насторожувати також повинна ситуація, коли на місці кількох попередніх уколів вже утворилися щільні болючі вузлики — це може свідчити про інфільтрат, який без належної уваги здатний перейти в більш серйозне запалення. У такому разі варто тимчасово чергувати ділянки для ін’єкцій і проконсультуватися з лікарем щодо подальшої тактики.
Техніка внутрішньом’язового уколу здається складною лише на перший погляд, а насправді ґрунтується на кількох простих принципах: правильне місце, впевнений рух і уважність до сигналів організму. Утім, конкретний препарат, його дозування та тривалість курсу завжди визначає лікар — ця стаття пояснює лише саму техніку введення, а не замінює медичну консультацію.
