Хронічні захворювання печінки залишаються серйозною медико-соціальною проблемою через високу поширеність та значний вплив на якість життя пацієнтів. Цироз печінки лікування потребує комплексного і довготривалого, оскільки це захворювання характеризується незворотними структурними змінами органу з порушенням його функцій. Своєчасна діагностика на ранніх стадіях та правильно підібрана терапія дозволяють уповільнити прогресування процесу і зменшити ризик розвитку ускладнень, що покращує прогноз для пацієнта.
Механізм розвитку цирозу печінки
Цироз являє собою дифузний процес, при якому нормальна паренхіма печінки замінюється фіброзною сполучною тканиною з формуванням вузлів регенерації. Це призводить до порушення архітектоніки органу і втрати його здатності виконувати життєво важливі функції: детоксикацію, синтез білків, регуляцію обміну речовин. Процес фіброзування запускається хронічним запаленням, яке активує зірчасті клітини печінки до надмірного виробництва колагену.
Основними етіологічними факторами розвитку цирозу є хронічні вірусні гепатити B та C, зловживання алкоголем, неалкогольна жирова хвороба печінки на тлі метаболічного синдрому. Рідше причиною стають аутоімунні ураження печінки, первинний біліарний холангіт, спадкові захворювання обміну речовин (гемохроматоз, хвороба Вільсона-Коновалова), тривале застосування гепатотоксичних препаратів.
Клінічна картина захворювання
Компенсований цироз
На початкових стадіях захворювання печінка ще зберігає достатню функціональну спроможність для підтримання гомеостазу. Пацієнти можуть скаржитися на неспецифічні симптоми: швидку втомлюваність, зниження працездатності, періодичний дискомфорт у правому підребер’ї, незначне здуття живота після їжі. Об’єктивно може визначатися помірне збільшення розмірів печінки при пальпації, ущільнення її консистенції, незначне збільшення селезінки.
Декомпенсований цироз
При прогресуванні захворювання розвивається печінкова недостатність з характерними клінічними проявами. З’являється жовтяниця внаслідок порушення метаболізму білірубіну, свербіж шкіри через накопичення жовчних кислот. Формуються судинні зірочки на шкірі верхньої половини тіла, пальмарна еритема. Розвивається асцит – накопичення рідини в черевній порожнині через портальну гіпертензію та зниження синтезу альбуміну:
- Периферичні набряки нижніх кінцівок внаслідок гіпоальбумінемії та затримки натрію в організмі.
- Кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу через підвищення тиску в портальній системі.
- Печінкова енцефалопатія з порушенням свідомості від легкої сплутаності до коми при накопиченні токсинів.
- Підвищена схильність до бактеріальних інфекцій через зниження імунної функції печінки.
Діагностичні підходи
Встановлення діагнозу базується на комплексній оцінці анамнестичних даних, клінічних проявів, результатів лабораторних та інструментальних досліджень. Лабораторна діагностика включає визначення активності трансаміназ (АЛТ, АСТ), лужної фосфатази, гамма-глутамілтранспептидази, рівня загального і прямого білірубіну, альбуміну. Оцінюється коагулограма з визначенням протромбінового часу та міжнародного нормалізованого відношення.
Серологічне дослідження дозволяє виявити маркери вірусних гепатитів B і C, аутоантитіла при аутоімунних ураженнях, показники обміну заліза і міді при спадкових захворюваннях. УЗД внутрішніх органів є базовим методом візуалізації для оцінки розмірів і структури печінки, виявлення ознак портальної гіпертензії, асциту, спленомегалії. Еластографія печінки (фібросканування) дозволяє неінвазивно оцінити ступінь фіброзу тканини органу.
За показаннями виконується комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія органів черевної порожнини для детальної візуалізації структурних змін. Ендоскопічне дослідження стравоходу і шлунка проводиться для виявлення варикозно розширених вен та оцінки ризику кровотечі. Біопсія печінки залишається золотим стандартом для підтвердження діагнозу та визначення стадії фіброзу, хоча виконується не у всіх випадках через ризики процедури.
Принципи терапевтичного ведення
Елімінація етіологічного фактору
Ефективність лікування цирозу значною мірою залежить від можливості усунення або контролю причини захворювання. При алкогольному цирозі критично важливою є повна відмова від вживання спиртних напоїв, що дозволяє зупинити прогресування фіброзу. Хронічні вірусні гепатити B і C підлягають специфічній противірусній терапії за сучасними протоколами лікування.
При неалкогольній жировій хворобі печінки на тлі метаболічного синдрому ключове значення має корекція маси тіла через збалансоване харчування і регулярні фізичні навантаження. Аутоімунні ураження печінки потребують імуносупресивної терапії під контролем спеціаліста. Важливим є відміна або заміна гепатотоксичних препаратів, які пацієнт може приймати з приводу супутніх захворювань.
Терапія ускладнень
Лікування асциту включає обмеження споживання кухонної солі до 5 грамів на добу та призначення діуретиків: спіронолактону як калійзберігаючого діуретика в комбінації з фуросемідом при резистентних формах. Рефрактерний асцит може потребувати проведення парацентезу з видаленням великих обсягів рідини під контролем введення альбуміну.
Печінкова енцефалопатія лікується лактулозою, яка знижує рівень аміаку в кишечнику через зміну pH та пригнічення продукції токсинів. Рифаксимін як кишковий антибіотик додається при недостатній ефективності лактулози. Профілактика кровотеч з варикозних вен проводиться неселективними бета-блокаторами (пропранолол, карведілол) або ендоскопічним лігуванням при наявності великих вен з високим ризиком:
- Моніторинг електролітного балансу при застосуванні діуретиків для запобігання гіпокаліємії або гіпонатріємії.
- Профілактика спонтанного бактеріального перитоніту антибіотиками у пацієнтів з високим ризиком інфікування асцитичної рідини.
- Корекція коагулопатії і анемії при розвитку кровотеч шляхом трансфузії компонентів крові та призначення гемостатиків.
- Обмеження білка в раціоні при важкій енцефалопатії з поступовим збільшенням до цільових значень під контролем стану.
Підтримуюча терапія
Нутритивна підтримка має важливе значення, оскільки багато пацієнтів з цирозом мають білково-енергетичну недостатність. Рекомендується споживання достатньої кількості білка (1,2-1,5 г/кг маси тіла на добу) переважно рослинного походження. Вітамінотерапія включає водорозчинні вітаміни групи B, вітамін K при порушеннях коагуляції, жиророзчинні вітаміни при холестазі.
Гепатопротектори з доведеною ефективністю можуть застосовуватися як додаткова терапія для підтримки функції гепатоцитів. Важливим є вакцинація проти гепатиту A і B (якщо немає імунітету), грипу, пневмококової інфекції для зниження ризику додаткового ураження печінки і розвитку інфекційних ускладнень.
Оцінка тяжкості та прогнозу
Класифікація Чайлда-Пью використовується для стратифікації пацієнтів за тяжкістю цирозу на основі п’яти параметрів: рівень білірубіну, альбуміну, протромбінового часу, наявність асциту, ступінь енцефалопатії. Кожен параметр оцінюється від 1 до 3 балів, загальна сума визначає клас A (5-6 балів), B (7-9 балів) або C (10-15 балів) з відповідним прогнозом виживаності.
Шкала MELD (Model for End-stage Liver Disease) розраховується на основі рівня білірубіну, креатиніну і міжнародного нормалізованого відношення, використовується для визначення пріоритету при трансплантації печінки. Регулярна оцінка за цими шкалами дозволяє моніторувати прогресування захворювання і своєчасно коригувати лікувальну тактику.
Хірургічні методи лікування
Трансплантація печінки залишається єдиним радикальним методом лікування декомпенсованого цирозу з п’ятирічною виживаністю понад 70%. Показаннями є декомпенсована печінкова недостатність, рефрактерний асцит, рецидивні кровотечі з варикозних вен, прогресуюча енцефалопатія. Протипоказаннями є активне вживання алкоголю, неконтрольовані інфекції, позапечінкові злоякісні пухлини, важка серцево-легенева патологія.
Портосистемне шунтування може застосовуватися при рецидивних кровотечах з варикозних вен при неможливості їх ендоскопічного лікування. Трансюгулярне внутрішньопечінкове портосистемне шунтування є менш інвазивною альтернативою хірургічним шунтам, виконується інтервенційними радіологами під контролем рентгеноскопії.
Підхід до лікування в умовах багатопрофільного центру
Ведення пацієнтів з цирозом печінки потребує міждисциплінарного підходу за участю гастроентеролога, гепатолога, дієтолога, при необхідності – інфекціоніста, хірурга, психотерапевта. Консультація гастроентеролога в OK Clinic передбачає детальний збір анамнезу з виявленням факторів ризику, ретельне фізикальне обстеження, призначення необхідного обсягу діагностичних досліджень згідно з клінічними протоколами.
Індивідуальний план терапії складається з урахуванням стадії захворювання, наявності ускладнень, супутньої патології пацієнта. Регулярний моніторинг стану з періодичним контролем лабораторних показників і інструментальних обстежень дозволяє своєчасно виявляти погіршення і коригувати терапію. Пацієнти отримують детальні рекомендації щодо модифікації способу життя, дієтичного харчування, необхідності відмови від шкідливих звичок.
На сайті okclinic.com.ua можна ознайомитися з повним спектром послуг медичного центру, кваліфікацією спеціалістів та записатися на консультацію в зручний час. Доступність сучасної діагностичної бази в межах одного закладу забезпечує комплексне обстеження без необхідності відвідування різних установ.
Профілактика ускладнень
Пацієнти з цирозом печінки потребують регулярного ендоскопічного скринінгу для виявлення і лікування варикозно розширених вен стравоходу до розвитку кровотечі. УЗД черевної порожнини виконується кожні 6 місяців для раннього виявлення гепатоцеллюлярної карциноми з визначенням рівня альфа-фетопротеїну. Пацієнти навчаються розпізнавати ознаки декомпенсації та ускладнень для термінового звернення за медичною допомогою.
Важливим є уникнення прийому нестероїдних протизапальних препаратів через ризик розвитку ниркової недостатності і кровотеч. Обережності потребує застосування седативних препаратів через ризик поглиблення печінкової енцефалопатії. Будь-які нові ліки повинні призначатися з урахуванням печінкової недостатності і потенційної гепатотоксичності.
Прогноз та якість життя
Перебіг цирозу печінки значною мірою залежить від можливості контролю етіологічного фактору і своєчасності початку лікування. Компенсований цироз має сприятливий прогноз з виживаністю понад 90% протягом 10 років при адекватній терапії. Розвиток декомпенсації погіршує прогноз з п’ятирічною виживаністю близько 50% без трансплантації печінки.
Якість життя пацієнтів може бути значно покращена через контроль симптомів, профілактику ускладнень, психологічну підтримку. Сучасні підходи до лікування дозволяють багатьом пацієнтам з компенсованим цирозом вести активне життя, працювати, підтримувати соціальну активність при дотриманні рекомендацій лікаря.
Цироз печінки є серйозним хронічним захворюванням, яке потребує довготривалого медичного спостереження і комплексного лікування. Ранній діагноз, усунення причинних факторів і правильна терапія ускладнень дозволяють уповільнити прогресування хвороби і зберегти якість життя пацієнта на роки.
